З Днем української писемності та мови!

09.11.2021

 

 

 

 

 

 

... Моє покликання — напівгірке-

напівсолодке — бути біля мови

найнепокірнішої. Це таке

щось, як приречення, як ніч, як лови

на чарівного звіра. Чи таки

все тчеться з точністю до навпаки? —

де звір мене заманює у хащі,

навальніші щоразу, і мене

в цім кублищі буття давно вже не

цікавить — ми спасенні чи пропащі?

 

Ніколи впхати не хотів її

у клітку золоту або прим'яти

підошвами. Стрімких звучань рої

перекидались ніжним духом м'яти!

Як приручити посестру вітрів,

яку у сні забутому зустрів?

Коли ж згадав — немов сама природа,

вона знайшлась довкола. Та завжди

на віддалі руки її меди

чи ікла, вбивче зло її і врода.

 

Роками виробляєш ритуал

порозуміння. Бережеш віками.

Переливаєш у пісні свій шал

і розпач, галас втишуєш руками,

жестикулюєш там, де бракне слів,

танцюєш перед зібранням послів

від інших мов — їм дещо зрозумілим

нарешті видається, о-пле-ски,

барвисті строї, етно-козаки —

всі втішені цим динамічним тілом.

 

Та тіло розповзається, а дух

в світи женеться перекотиполем.

Той, хто лишився — злидар-цар, ланцюг

приречень-втілень, — суне царством голим

і вчиться знову куштувати мед

живого Слова, мовленню прикмет,

що писанкою чинять кожну днину.

Він царство в піднебесся вознесе

молитвою. Та він понад усе

цінує подих — слів тонку тканину.

(Віктор НЕБОРАК, уривок з поеми “Сто летючих рядків”)

Робота художниці Катерини САД