ЛОІППО є правонаступником Львівського обласного інституту удосконалення вчителів (ЛОІУВ), заснованого у 1940 році наказом народного комісара освіти УРСР від 9 березня 1940 року на базі обласного шкільного методичного кабінету на підставі наказу Народного комісаріату освіти УРСР від 9 лютого 1940 року № 512 «Про організацію обласних інститутів удосконалення вчителів» та «Положення про обласні інститути удосконалення вчителів УРСР».
У перші післявоєнні роки головним завданням Інституту була організація роботи педагогів області над втіленням в життя комуністичної ідеології, радянського способу життя. Однак, поступово налагоджувався також процес професійного навчання вчителів та вдосконалення їх педагогічної майстерності. Відкрили районні педагогічні кабінети, організували методичні кущі при середніх і семирічних школах, на їх базі проводитись семінари, давалися відкриті уроки, курси тощо.
Першими директорами Інституту були номенклатурні працівники та спеціалісти зі Сходу України. Декотрі з них залишили помітний слід в історії не лише Львівського обласного інституту удосконалення вчителів. Наприклад, Полікарп Архипович Котко, який народився в селянській сім’ї на Харківщині і працював учителем та директором школи, після приєднання західноукраїнських земель до СРСР, був спрямований на адміністративну роботу на Західну Україну. Полікарп Котко стояв біля витоків Чернівецького обласного інституту удосконалення вчителів (був його першим директором з серпня 1940 р.). Згодом, з 21 січня 1946 р. по 24 березня 1948 р. працював на посаді секретаря виконкому Чернівецької міськради, а з 29 березня по грудень 1950 р.– навіть головою виконкому Чернівецької міськради. Відтак П. Котку довелося двічі очолювати Львівський обласний інститут удосконалення вчителів (з вересня 1950 р. по червень 1952 р. та з червня1956 р. по грудень1963 р.).
Директорами інституту, починаючи з 1944 року були:
* Манзенко (30.11.1944 – 14.09.1948);
* Доленко М.Т. (14.10.1948 – 04.03.1949);
* Собченко О.Н. (04.03.1949 – 11.02.1950);
* Кравченко О.А. (11.02.1950 – 05.09.1950);
* Котко П.А. (05.09.1950 – 03.06.1952);
* Кропива М.Т. (03.06.1952 – 04.06.1956);
* Котко П.А. (04.06.1956 – 23.12.1963);
* в.о.дир. Мойсеєнко М.О. (23.12.1963 – 15.04.1964);
* Савченко Ю.М. (15.06.1964 – 14.10.1969);
* Самофал Я.В. (14.10.1969 – 09.12.1986)
* Соколовська Г.П. (09.12.1986 – 26.06.1992)
* Шиян Р.Б. (26.06.1992 – 14.11.2000)
* Барна М.М. (14.11.2000 – 25.06.2005);
* Шиян Р.Б. (з 25.06.2005);
В 1940 – 1941 рр.. в Інституті працювало 46 співробітників. В структурі ЛОІУВ тоді нараховувалося 7 методичних кабінетів: педагогіки, мови, початкової школи, математики і фізики, історії і географії, біології, хімії.
Упродовж 40-х – І пол.. 50 –х рр.. структура Інституту неодноразово змінювалася, як правило, у бік скорочення кількості працівників.
У 1944 – 1949 рр. штат співробітників було зменшено до 31 особи, при тому, що кількість кабінетів було збільшено. У ЛОІУВ у той час працювали такі кабінети, як: педагогіки, історії і Конституції, початкової школи, української і російської мови та літератури, іноземних мов, математики і фізики, хімії і біології, географії, фізичної підготовки, піонерської і позакласноної роботи, дитбудинків і дитсадків.
У вересні 1950 року кількість працівників було скорочено ще на 6 осіб і штатний розклад ЛОІУВ набув такого вигляду:
- Директор 1 ос.
- Заст. директора по навчальній частині 1
- Кабінет початкової школи 1
- Кабінет української та російської мов та літератури 2
- Кабінет математики і фізики 2
- Кабінет історії і географії 2
- Кабінет іноземних мов 3
- Кабінет педагогіки 1
- Кабінет позашкільної роботи 1
- Кабінет фізичного виховання 1
- Кабінет біології і хімії 1
- Кабінет дитячих будинків 1
- Кабінет дитячих садків 1
- Бібліотека 2
- Бухгалтер 1
- Секретар – друкарка 1
- Завгосп (він же касир) 1
- Прибиральниця 1
- Сторож 1
Скорочування штатів значно погіршувало умови роботи в інституті. Збереглася інформація про зміни в структурі ЛОІУВ, підписана директором Інституту О. Побережною. Документ не датований, як випливає з тексту – написаний після вересня 1950 р. Однак, відповідно до актів прийому-передачі справ ІУВ, директор з таким прізвищем в Інституті не працював. Вірогідно, О. Побережна недовго очолювала ЛОІУВ, або була короткий час виконувачем обов’язків керівника ІУВ. Інформація, наведена О. Побережною, є не лише цінним джерелом історії ЛОІУВ, але й своєрідним документом епохи, що проливає світло на виробничі проблеми того часу.
Зокрема, у документі йдеться, що попри скорочення кількості працівників, «…робота була у повному обсязі залишена і навіть збільшена. За останні два роки масових заходів – семінарів, «Педогогічних читань» і літніх курсів було проведено значно більше, ніж до 1950 року… В існуючому штаті також дуже дивує нерівномірний розподіл штатних одиниць. Так, а кабінеті іноземних мов працює 3 методисти. Крім цього, в штаті облВНО є ще 3 методисти іноземних мов, а всю роботу по початкових класах повинен проводити один методист. Утруднює нашу роботу й те, що до цього часу не затверджено «Положення про роботу інститутів». Ми працюємо за проектом такого «Положення», а в ньому значиться такі кабінети, які вже давно скорочені (кабінет основ марксизму-ленінізму, кабінет географії, відділ курсових і масових заходів інституту)».
У документі приділено увагу також деяким проблемам матеріального забезпечення працівників Інституту. Зокрема зауважено, що до 1941 року зав. кабінетом одержував на 150 крб. більше від методиста. А зараз зі ставки взагалі нічого розібрати неможливо: в кабінетах мов, математики, історії і географії (де працює по 2 особи) ставки і завідувача і методиста однакові – по 690 крб.,в кабінеті іноземних мов завідувач одержує 690 крб., а методист – 550 крб. Стає незрозумілим, чому методист іноземних мов, який повинен мати таку ж освіту і стаж як і методист української мови, отримує на 140 крб. менше. Тим більше, що в школі оплата для вчителів всіх фахів однакова.
Щоб було зрозумілим співвідношення цін та зарплатні, повідомимо, що середня зарплата вчителя становила приблизно 400 – 450 крб. а ціни на основні товари після грошової реформи 1947 року були наступними:
Хліб білий і хлібобулочні вироби (1 кг) / 3 руб.
Хліб чорний … / 1 руб.
М’ясо (яловичина) … / 12, 5 руб.
Риба (судак) … / 7, 1 руб.
Молоко (1 л) …. / 2, 24 руб.
Масло вершкове …. / 27, 8 руб.
Яйця (десяток) … / 8, 35 руб.
Цукор-рафінад … / 9, 4 руб.
Масло рослинне … 30 руб. / 17 руб.
Горілка … / 22, 8 руб.
Пиво (0, 6 л) … / 2, 96 руб.
Автомобіль «Победа» / 16000 руб.
Автомобіль «Москвич» … – / 9000 руб.
Взуття (пара, в середньому) … / 188, 5 руб.
Ситець (1 м) … / 6, 1 руб.
Вовняна тканина (1 м) … / 113 руб.
Шовк натуральний … / 100 руб.
На початок 50-х рр.. вартість лише продовольчого кошика становила 510 крб. на місяць на одну особу. А ще ж необхідно було утримувати родину, забезпечувати побутові потреби, купувати навчальну, методичну та художню літературу; крім того, кожен із співробітників інституту мав передплачувати певну кількість періодичних видань політичного та фахового напрямку.
Співробітники ЛОІУВ виконували чимало різних обов’язків, коло яких з кожним роком розширювалося. Серед них – районні батьківські збори, районні учительські конференції, семінари, наради, відвідування уроків, розробки методичних рекомендацій, складання текстів диктантів, контрольних робіт та їх проведення по школах, вивчення організації повторення програмового матеріалу, гурткової роботи, стан проходження виробничої практики та суспільно-корисної праці, стан навчання і виховання у навчальних закладах, відбір експонатів для обласних та республіканських педагогічних виставок, підготовка матеріалів на раду облвно, вивчення передового педагогічного досвіду, підготовка до друку різноманітних матеріалів, проведення курсів, підготовка і проведення спартакіад (олімпіад), педагогічних читань, конкурсів, участь у політичних гуртках, підготовка до політичних інформацій, написання виступів для посадових осіб, участь у підсумкових заняттях політичних гуртків, сесіях районних рад та багатьох інших заходах, дуже часто далеких від педагогіки.
Від початку свого створення ЛОІУВ розміщувався у приміщенні на вул.Ч.Дарвіна (нинішній вул. Просвіти) 4а, де сьогодні перебуває Департамент з питань освіти і науки. У приміщенні на вул. Орловській (І. Тиктора) 5 з 40-х років знаходився гуртожиток ЛОІУВ та постійно діюча виставка передового педагогічного досвіду. До початку ХХ ст. у цьому приміщенні була гебрайська школа та бібліотека. А ще раніше – Кагал – правління гебрайської громади Львова, який у 1899 р. перебрався до новозбудованої кам’яниці на вул. М. Бернштайна (тепер вул. Шолом-Алейхема), 12.
На початку 60-х рр. ЛОІУВ переїхав за адресою Огієнка, 18-а. Це приміщення має давню й цікаву історію, пов’язану зі сферою освіти. Збудована у 1911 р. у стилі модернізованої неоготики як приміщення готелю «Еліт», спарена кам’яниця Огієнка 18, 18-а після завершення Першої світової війни була перепрофільована під навчальний заклад. Тут розмістилася приватна єврейська жіноча гімназія Карп-Фукс № 12. У будинку 18 були навчальні класи, а у 18-а – спальні, зал синагоги, помешкання вчителів та квартира власниці з окремим виходом через подвір‘я. З 1944 до 1963 року тут містилася польська школа № 30 та українська школа робітничої молоді № 13. З 1963 року СШ № 30 переїхала на Збоїще, яке було приєднане до Львова. На початку 60-х рр. ХХ ст. школа робітничої молоді №13 припинила свою діяльність шляхом укрупнення. Перший поверх споруди по вул. Огієнка,18-а до початку 90-х рр. ХХ ст. займав РАГС Галицького району.
Цікаво, що у 60-их роках при інституті діяли хор та оркестр.
У 70-80-х рр.., у період т.зв. «брежнєвської стабільності», структура Інституту також стабілізувалася. Відповідно до наказу Міністерства освіти УРСР від 22 січня 1970 р.№8 в Інституті діяло 19 методичних кабінетів.
- Початкового навчання
- Російської мови і літератури
- Української мови і літератури
- Математики
- Фізики і астрономії
- Історії і суспільствознавства
- Географії
- Хімії
- Біології
- Іноземних мов
- Фізкультури і ПВП
- Естетичного виховання
- Трудового політехнічного навчання і профорієнтації
- ТЗН
- Дошкільного виховання
- Вечірніх (змінних) шкіл і заочного навчання
- Шкіл-інтернатів, дитбудинків і спецшкіл
- Підвищення кваліфікації керівних кадрів
- Виховної роботи
У 80-х рр.. ХХ ст.. відбулися незначні зміни, кількість навчально-методичних кабінетів була збільшена до 22. В той час у ЛОІУВ працювало 22 керівники та 34 методисти. Інститут мав лінгафонний кабінет, бібліотеку, читальний зал на 15 посадочних місць, їдальню та гуртожиток на 90 місць.
Суттєва зміна структури Інституту відбулася наприкінці періоду перебудови. Відповідно до листа МНО УРСР №2/2-13-678 від 30.08.1990 р., замість існуючих навчально-методичних кабінетів і кафедр було створено кабінети-методичні центри:
- Реформи школи
- Управління діяльністю закладів освіти.
- Дошкільного виховання і початкового навчання.
- Гуманітарних дисциплін.
- Математичних і природничих дисциплін.
- Виробничої діяльності.
- Професійної освіти.
Після проголошення незалежності України освітню сферу було піддано суттєвій реорганізації. Не оминули ці процеси й Львівського обласного інституту удосконалення вчителів. Згідно з рішенням виконкому Львівської обласної Ради народних депутатів №170 від 17.03.1992 р. з 17.08. 1992 року його було ліквідовано. і наказом Управління народної освіти Львівського облвиконкому № 315 від 20.05. 1992 р. на базі обласного інституту удосконалення вчителів утворено Львівський обласний науково-методичний інститут освіти.
26 червня 1992 р. директором інституту був призначений Роман Богданович Шиян.
21 серпня 2000 року згідно наказу №437 Львівської обласної державної адміністрації Львівський науково-методичний інститут освіти шляхом перетворення був реорганізований у Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти.
На сьогодні ЛОІППО є базовою установою для роботи із більш як 48 тис. педагогічних працівників області, які зацікавлені у підвищенні своєї професійної кваліфікації, координує науково-методичну діяльність 1487 колективів загальноосвітніх, 549 дошкільних навчальних закладів та 88 позашкільних установ.
Література
- Институты усовершенствования учителей (справочник). Минпрос СССР, управление кадров. М., 1986.
- Мельник Ігор. Краківське передмістя. Львів: Центр Європи, 2011.