19 червня 2024 року у Львівському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти відбувся семінар «Комунікація в інклюзії», який провела старша викладачка кафедри педагогіки КЗ ЛОР «Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти», кандидатка філологічних наук Наталя Тодчук. Семінар відбувся в рамках швейцарсько-українського проєкту DECIDE «Стаємо сильнішими разом».
Ключові тези заходу:
– Інклюзія у дошкіллі передбачає тісну комунікацію між педагогами та фахівцями інклюзивно-ресурсного центру, тому спікерка зосередила увагу насамперед на темі функцій ІРЦ, можливостях, які відкриває батькам і дитині з ООП звернення в Центр, взаємодії працівників ІРЦ з командою супроводу дитини з ООП безпосередньо у закладі дошкільної освіти.
– Хоча запровадження інклюзії у дошкільній освіті України триває понад 12 років, певні проблеми не вирішені дотепер, наприклад, підготовка вузькопрофільних фахівців, зокрема поведінкових терапевтів, послуги яких працівники ІРЦ рекомендують і прописують в індивідуальній програмі розвитку (ІПР), хоча кваліфікованих фахівців з цієї спеціалізації в Україні дотепер дуже мало.
– Також має місце сумний факт, що фінансування послуги асистента вихователя у ЗДО часто залежить від випадкового і ситуативного фактора, людського чинника – усвідомлення керівництвом певної територіальної громади важливості надання дітям з ООП 2-5 рівнів додаткової підтримки у критично важливий для них період розвитку.
– Водночас гостро стоїть питання психоедукації батьків та фахівців ЗДО, зокрема щодо корекції та адекватного реагування на небажану поведінку дітей з РДУГ, ОВР, аутизмом та супутніми розладами. І тут важлива вчасна відповідь на цей суспільний запит – насамперед педагогічних закладів, які готують корекційних педагогів, та грантова підтримка локальних програм батьківської едукації, щойно такі програми будуть створені та схвалені до впровадження.
– Дуже добре, що завдяки запровадженню інклюзії ми бачимо зміни у суспільстві – поступово змінюється ставлення до осіб з ООП та їхніх родин; водночас є потреба швидшого реагування державних органів на ці конкретні запити. Адже зміна моделі поведінки/ставлення відбувається лише через триступеневий перехід:
– когнітивний рівень (усвідомлюю цінність нової навички, та її не застосовую)
– афект (важко змінити! Не хочу! Але ж варто…)
– інша поведінкова модель (ага, на 10-ий раз починає щось виходити).
Інакше про реальні зміни годі говорити.
