26 вересня 2024 року в актовій залі КЗ ЛОР «Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» відбулася зустріч з Лідією Ільків – освітянкою, без перебільшення, легендарної долі.
У своїй магістерській роботі зі спеціальності «Публічне управління та адміністрування», яку вона захистила у 2020 р., пані Лідія зазначила: «На наше глибоке переконання, тільки національна школа здатна витягнути все суспільство з тих українських реалій, коли системна криза в умовах воєнної ескалації мають подвійно загрозливий характер і відповідають ефекту пожежі на потопаючому кораблі». Вочевидь це своє переконання пані Лідія виснувала на підставі власного життєвого досвіду, маючи за плечима певний стаж педагогічної діяльності, активну участь у Хмельницькому та Київському Майданах, службу в добровольчому медичному батальйоні Національної Гвардії під час АТО. Після демобілізації повернулась в освіту, а вже 24 лютого 2022 р. без тіні вагань була в числі тих, хто не чекав повістки з військкомату.
Присутні з завмиранням серця слухали розповідь пані Лідії про воєнне буття в армії. Неймовірні труднощі військового побуту, на превеликий жаль, далеко не завжди зрозумілі нам – тим, хто живе за спинами захисників. Ворожі іпсо в інформаційному полі, корупційні скандали, випадки злочинної байдужості і бездіяльності чи скерування державних коштів на другорядні цілі в умовах такої страшної війни спивають силу і підривають бойовий дух народу скрізь, і можемо тільки уявити, як же боляче б’ють ці факти по серцях тих, хто щомиті ризикує своїм життям заради нас, втрачаючи і втрачаючи побратимів, з якими пліч-о-пліч тримають над нами небо.
Війна триває, списуючи в цивільне життя лише тих, хто більше не в стані воювати, віддавши здоров’я в тім числі і за те, аби у Львові працювали ресторани й театри. А це вимагає від нас усіх глибокої поваги і сприяння в їх адаптації до відносно мирного життя.
Як же потрібна була нам усім ця щира довірлива розмова, яка ще раз продемонструвала, як же спрагли ми всі за правдою про себе, про війну, про ціну солдатського подвигу в ім’я життя в Україні під українським прапором! Як же хочеться, аби всі почули її голос, її думку, її біль і сподівання, аби ми всі заразилися її непохитною вірою в нас усіх і в нашу Перемогу! Книги Л.Ільків можна знайти в бібліотеках. Вони перекладені англійською і німецькою та віщують світу правду і про наші Майдани, і про нашу війну.
Низький уклін пані Лідії, глибока людська вдячність всім нашим захисникам і членам їхніх родин, вічна пам’ять загиблим!
На завершення пані Лідія прочитала вірш М.Савки: «Тільки не сій зневіру, чуєш, не смій…».
Валентина Матяшук,
доцентка кафедри педагогіки КЗ ЛОР «Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти», кандидат історичних наук
