13 травня 2025 року ми втратили людину, чия душа і серце були нерозривно пов’язані з українською музикою, освітою та духовністю — Романа Євстаховича Дверія, корифея сопілкарства, автора першого «Букваря сопілкаря», першого студента-сопілкаря в історії академічного сопілкарства, старшого викладача Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Його життєвий шлях — це приклад глибокої відданості справі, вірності національним традиціям і справжньої любові до людей. Він не просто передавав знання — він формував світогляд, надихав молодих педагогів.
Його робота у Центрі творчості дітей та юнацтва Галичини була не просто педагогічною діяльністю — це була місія. Через музику, слово і приклад він доносив молоді найголовніше — як бути Людиною, як берегти українську душу у світі, що швидко змінюється. Невипадково саме він створив навчальний посібник «Сопілка. Школа гри на хроматичній сопілці». Ця праця — не лише методичний інструмент, а справжній дар для всіх, хто прагне торкнутись глибинного звучання української душі через музику. Сопілка у його трактуванні — це голос предків, це міст між минулим і теперішнім.
Попри відсутність гучних заяв чи публічної активності, його щоденна праця була свідченням глибокої громадянської позиції. Бути викладачем, наставником, фольклористом — це і є форма служіння суспільству. Він був серед тих, хто змінює країну не словами, а щоденними вчинками, не задля слави, а з любові до Батьківщини.
Колеги з теплотою згадують Романа Євстаховича як мудрого наставника, щирого друга та невтомного подвижника української культури, чия присутність завжди надихала і наповнювала довколишній простір добром та глибоким змістом.
Ліліана Кудрик, завідувачка кафедри педагогіки ЛОІППО, кандидатка філософських наук, доцентка, у споминах зазначила: «Доводилося працювати з Дверієм Романом Євстаховичем у Львівському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти на кафедрі життєвих компетентностей. Він був натхненним ентузіастом, палким патріотом, безмежно любив музику, свою роботу, людей. Завжди, як Сковорода, зі своєю вірною сопілкою і з привітною, часом мудро-загадковою усмішкою… Невтомний шукач істини, завжди мав багато неординарних ідей, бачив можливості до вдосконалення всього, людина широкого кругозору і всебічних інтересів, цікавий співбесідник і хороший надійний співробітник… Добра, щира, по-дитячому відкрита, чиста, дещо наївна душа… Такі добрі спогади залишив про себе Роман Євстахович».
Олександра Гурин, старша викладачка кафедри гуманітарної освіти ЛОІППО, кандидатка педагогічних наук, зауважила: «Музика, якою наповнене наше серце, визначає наші думки, настрої, дії, спілкування, та й, зрештою, наше життя. Життя Романа Євстаховича Дверія було наповнене тонким голосом сопілки, яка невидиме робила видимим, нечуте вчила слухати, відкривала внутрішній світ самого музиканта і дарувала можливість пізнання миттєвостей особистого творчого злету кожному, хто був з паном Романом у спільноті педагогів, дотичних до викладання музичного мистецтва. У найпростіших поспівках, яких знав безліч, відкривав найменшим учням багатющий світ української пісенної культури. Дорослим дарував переживання хвилин дитячої радості через спільнотворення музичного світу навколо себе. Завжди настроєний на мажорний лад у щоденній праці педагога-музиканта, плекав українську музичну культуру, в удаваній простоті умів показати найвищий ступінь професії учителя – любов до дитини. Отак і зберігається в пам’яті світле обличчя з усміхненими очима, коли спішив на заняття до дітей, з незмінною сопілкою в руках».
Наталія Сороколіт, доцентка кафедри освітньої політики, доктор наук з фізичного виховання та спорту, доцент, Заслужений учитель України, зазначила, що «Працювала з Романом Євстаховичем разом на кафедрі життєвих компетентностей. Він був закоханий у музичне мистецтво і говорив про українську народну музику, зокрема сопілкову, як бальзамові ліки для української душі. Про музику міг говорити вічно. Насправді хороша була людина – чесна і без фальші».
Галина Сохань, завідувачка кафедри суспільствознавчої освіти ЛОІППО, кандидатка філологічних наук, відзначила, що «Роман Дверій – прекрасний музикознавець, який залишив чимало різних методик у сфері музичного мистецтва, якими педагоги користуються й досі. А ще він дуже любив сопілку, чудово вигравав на ній, з легкістю вмів підібрати мелодію до віршованих рядків, також видав книгу про сопілку. Це людина, яка постійно вчилася, і своїми знаннями, уміннями радо ділилися з іншими».
Пам’ять про Романа Євстаховича Дверія залишиться у серцях усіх, хто мав щастя його знати. Його справа житиме в учнях, у мелодіях сопілки, у щирості й правдивості його підходу до життя. Таких людей називають народними світочами — тими, хто несе світло в темряву забуття. Світло, яке не згасає.
