З 16 по 21 лютого 2026 року у Львівському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти триває Тиждень рідної мови – час, коли ми глибше занурюємося в історію, структуру та красу української мови. Як наголошував Володимир Сосюра: «Яке прекрасне рідне слово! Воно – не світ, а всі світи». Сьогодні під мікроскопом – буква «и»!
Історія літери «и» — це історія фонетичних змін, графічної еволюції та боротьби за самобутність українського правопису. Вона відображає глибинні процеси розвитку мови від праслов’янського періоду до сучасності.
Сучасний український звук [ɪ], який передає літера «и», виник унаслідок злиття двох давніх голосних:
- давнього [і], що позначався літерою и («і вісімкове»);
- давнього [ы], що позначався літерою ы («єри»).
У праслов’янській мові ці звуки чітко розрізнялися. Проте в середньоукраїнський період відбулося їх поступове зближення і злиття. У результаті сформувався окремий український голосний — ненапружений звук переднього ряду, проміжний між [і] та [и].
Саме ця історична еволюція пояснює, чому в українській мові «и» — це окремий звук, відмінний від «і», а не його варіант.
Тривалий час вважалося, що в українській мові немає слів, які починаються на «и». Це правило вивчали у школі як безвиняткове.
Однак нова редакція Українського правопису (2019) закріпила кілька винятків:
- у деяких власних назвах іншомовного походження (наприклад, Ич-оба);
- варіантні форми: ирій (поряд із вирій), ирод (поряд із ірод);
- дієслово икати та похідні від нього слова.
Ці зміни відобразили історичні та діалектні особливості української мови.
Літера «и» — це результат складної історичної еволюції: злиття давніх голосних, реформ письма та формування української фонетичної системи.
Вона стала однією з ознак самобутності української мови й важливим маркером її відмінності від інших слов’янських мов.
