До тижня української писемності та мови пропонуємо 10 давніх і маловідомих українських слів. Матеріали підготувала Марія Сціра, методистка кабінету інформаційно-комунікаційної діяльності, доктор філософії.
- Ланіти — щоки. Поетичне та урочисте архаїчне слово, яке часто трапляється в класичній літературі (наприклад, у Тараса Шевченка) для опису рум’яних чи ніжних щік.
- Десниця — права рука. Архаїзм, що символізує силу, владу, захист або благословення. На противагу, ліва рука в давнину називалася шуйця.
- Перст — палець. Давньослов’янське слово для позначення пальця (найчастіше на руці). Звідси походять такі слова, як перстень (прикраса на палець) або наперсток.
- Свічадо — дзеркало. Поетичне слово, яким раніше називали дзеркало (а також підвісний свічник чи каганець). Походить від кореня, пов’язаного зі світлом та сяйвом.
- Легіт — легкий, приємний вітерець. Ніжне й дуже виразне слово, яке описує прохолодний подих вітру в теплу пору року.
- Баляндраси — пусті, несерйозні балачки або вигадки. Найчастіше вживається у фразеологізмі «точити (або точити) баляндраси», що означає марнувати час за розмовами.
- Баритися — зволікати, затримуватися, гаяти час. Означає повільно щось робити або запізнюватися кудись.
- Лементувати — голосно галасувати, кричати, плакати чи благати про допомогу. Походить від слова лемент — сильний шум, крик або плач.
- Квецяти — мазати, недбало або брудно малювати, бруднити. Вживається, коли йдеться про неакуратне нанесення фарби, бруду чи їжі.
- Зюзя — мороз, сильний холод. У народній мові так називали пекучий мороз («надворі люта зюзя»), а також людину, яка дуже змерзла.
